Відродження.
В епоху Відродження композитори створювали як церковну, так і світську музику. На території Нідерландів, а також сучасних Бельгії, Італії, Франції, Німеччини, Австрії виникла відома нідерландська поліфонічна школа. Це був неперевершений злет у розвитку ренесансної музичної культури, кульмінація якого пов'язана з творчістю Орландо Лассо. Якщо композиторський стиль італійця Дж. Палестріни порівнюють із живописом Рафаеля, то могутню індивідуальність фламандця О. Лассо — з такими титанами Відродження, як Шекспір, Мікеланджело, Рубенс.
Спів Орландо ді Лассо "Луна"
У стародавні часи композитори часто створювали поліфонічну музику на одні й ті самі мелодії та тексти. Проте сприймали їх по-різному: наспіви змінювали завдяки прийому колорування. Кожний композитор до відомих мотивів додавав власні інтонації, по-своєму її прикрашав.
Колорування (від нім. «розфарбовувати») — прикрашування вокальної партії віртуозними пасажами, трелями, руладами тощо.
Нині, коли музика лунає скрізь — у залах філармоній і на сценах концертних залів, на радіо та телебаченні, а в Інтернеті можна знайти записи багатьох творів, навіть важко уявити, що колись народи Європи обходилися без звичних для нас форм концертного життя. Тож як виникли перші публічні концерти? У добу Відродження церковні органісти виконували світські твори після меси. Так почали розвиватися інструментальні жанри, зокрема прелюдії, токати, фантазії.
При дворах аристократів створювали невеликі інструментальні ансамблі (капели), що супроводжували парадні ритуали та церемонії. У домашньому музикуванні грали переважно на лютні (див. додаток 6) та різновидах віоли (у Німеччині — фідель). М'яке звучання лютні сприяло її широкому використанню як сольного, ансамблевого та акомпанувального інструмента. З'явилися численні збірники мініатюр (табулатури), до яких входили пісенно-танцювальні жанри для лютні.
Переглянь презентацію
Творча робота: Намалюй зимовий пейзаж, намагаючися передати настрій природи (гуаш, акварель, акрил,).
Немає коментарів:
Дописати коментар