ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ
ГОЛОДОМОРУ
Мета: на підставі історичних знань про голодомор
1932-1933 рр. в Україні визначити масштаби трагедії українського народу й уроки
історичної правди як процесу оновлення та очищення народної пам'яті; виховання
в учнів етнонаціональних, полікультурних, загальнолюдських цінностей як
підґрунтя формування громадянина-патріота України; формування та розвиток
історичної пам'яті поколінь.
ОБЛАДНАННЯ:хлібина, кетяг калини, свіжі квіти,
свічки, виставка книг і газетних матеріалів присвячених голодомору.
ХІД ЗАХОДУ
СЛАЙД №1
На столі — розламана хлібина, поруч кетяг калини, букет свіжих квітів,
перев'язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.(лампадки)
Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж
композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні, одягнені в темного кольору
вбрання, виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ.
Не звільняється
пам'ять, відлунює знову роками.
Я зітхну... Запалю
обгорілу свічу.
Помічаю: не замки —
твердині, не храми —
Скам'янілий чорнозем
— потріскані стіни плачу.
Піднялись,
озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з
кам'яної гори
Надійшли.
Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве
клеймо: «Тридцять три».
СЛАЙД №3
НАСТЯ Г. Мусієнко Т.
Голодна смерть, напевно, найстрашніша,
Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка...
А це ж було... І ніде правди діти,
Що заподіяли цю смерть більшовики.
Дорослі мерли, старики і діти —
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв,
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.
Вмирали сім’ї, вимирали села...
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела...
Мільйони більшовицький кат згубив.
А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично
Й живе у нас завжди, з маленьких літ.
І буде жити в Україні вічно,
Тож хай Про це почує цілий світ!
ВЧИТЕЛЬ
82 роки минуло відтоді, як мільйони синів і доньок
України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без
жалю винищені голодомором. Наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити
життя всієї нації. Голодомор приніс чималі страждання та смерть.
СЛАЙД №4
СОФІЯ О.
Очевидці говорять, що голод обмежувався українською
територією, голодуючим українським селянам не дозволяли переходити або переїжджати
до Росії. На кордоні з Росією стояли загороджувальні загони, які розстрілювали
втікачів із України. Так само розстрілювали селян, які намагались врятуватися
втечею через польський або румунський .кордони.
СЛАЙД №5
ДІМА Б.
Радянське керівництво тривалий :час не вживало
заходів для полегшення долі мільйонів голодуючих. Купи зерна та картоплі,
зібрані на залізничних станціях для вивезення до Росії, гнили просто неба. Але
охорона не підпускала до них голодуючих селян. В окремих випадках люди, яких ще
не зовсім залишили сили, наважувалися на штурми зерносховищ. їх розстрілювали,
щасливіших після арешту відправляли на ув’язнення, там, принаймні, можна було
поїсти! Часто навіть і сільських активістів, які допомагали реквізувати хліб,
залишали помирати разом із іншими.
СЛАЙД №6
САША Л.
Всю тактику штучного голодомору в усіх напрямах
було детально продумано наперед, адже на той час, коли мільйони українців
помирали з голоду, харчі інтенсивно викачували з України, насамперед, зерно,
яке вивозили на експорт за кордон.
Роберт Конквест із цього приводу написав: «Голод
запланувала Москва для знищення українського селянства як національного
бастіону. Українських селян нищили не тому, що вони були селянами, а тому, що
вони були українцями».
СЛАЙД №7
ДІАНА Н.
1932-й рік... Того року урожай хліба був чималий,
але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно та почали забирати з
домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди — розривали підлоги печі,
розкидали скирти соломи... Поступово насувався голод... Найбільшого розмаху
голод сягнув після завершення роботи хлібозаготівельної комісії весною та
влітку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше — діти, і
останніми — жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачали своє
людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях було
зафіксовано випадки канібалізму.
І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в
могилу — старих, молодих і дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.
СОФІЯ О.
Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями,
сідало за обрій кольору крові та не ” впізнавало землю. Чорне вороння зграями
ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.
ТАНЯ С.
Жила Вкраїна. Плакала, стогнала.
В селі весна повзе на ліктях,
Повзе по мертвих і живих,
В долоні сонце ловлять діти,
Що дзвінко капає із стріх.
І п’ють опухлими вустами
Оту живицю молоду,
їм жить і жить, та над полями
Знов ворон каркає біду.
СЛАЙД №8
ВЧИТЕЛЬ
Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей — вони
виявилися найменш захищеними, Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала
50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали
внаслідок тривалого недоїдання та фізичного виснаження. Стали пусткою сільські
школи, бур’яном поросли подвір’я.
ОКСАНА К.
О діти, діти, ангели невинні!
Чом ви так тяжко й страшно мовчите?
Ви вже ніколи рідній Україні
Своїх сердець
і душ не віддасте.
Ви, не розцвівши, згинули дочасно,
Поклав у землю вас голодомор.
Я ж бачу, як важкий достиглий колос
Схилився над
голодними дітьми.
ВЧИТЕЛЬ
Хто безневинно убитим зведе тепер смертницький лік?
їхня кривда кричить і ридає, і стогне. Вони гинули в муках — сотні тисяч, мільйони.
Слухайте, слухайте крик із безодні.
СЛАЙД №9
ІРА Д.
Бозю, що там у Тебе в руці?
Дай мені, Бозю, хоч соломинку,
Щоб не втонути в голодній ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка,
Таж підрости хоч би трохи бодай!
Світу не бачила білого... Бозю!
Я — пташенятко при битій дорозі,
Хоч би одненьку пір’їночку дай!
Тато і мама — холодні мерці.
Бозю, зроби щоби їсти не хтілось...
Холодно, Бозю... Сніг дуже білий...
Бозю... Що там у Тебе в руці?..
«Сумна мелодія»
затихає. Виходить старша дівчинка, тримаючи в руках колоски та калину. Мікрофон
луною.
ДАША З.
СЛАЙД №10
Вплетіть, матусю, свічечку в колосся
І запаліть, поставте на вікні...
Може, в цю пізню перемерзлу осінь
Сюди вернутись випаде й мені...
Може, і я в холодному тумані
Свою стежину в дім наш віднайду...
І зажевріють кетяги багряні
Калини, що зосталась у саду.
І запеклась кривавою росою,
Неначе спалах східної зорі,
Коли мене смертельною косою
Підтяв безжальний голодний рік...
Насипте, мамо, пригорщу пшениці
І залишіть яріти на вікні.
Цей запах хліба... Він і досі сниться,
Колоссям проростає у мені...
Я ним ніяк насититись не можу,
Крізь темний морок в розпачі кричу!.. ,
Згадай про нас, заморених, мій Боже,
Звучить «Мелодія для
душі»». Хлопчик і дівчинка виносять хлібину. (порізана на всіх )
СЛАЙД №11 АНЯ К.
Ця житня хлібина
просолена зливами сліз,
Ці очі застигли, мов
зорі в морозну погоду...
Земля кровоточить
під пресом іржавих коліс,
Що тягнуть на
цвинтар стареньку прогнилу підводу,
Притиснуту купою мертвих знекровлених тіл.
Ще дехто між ними
ворушить сухими вустами...
Мороз роз’їдає зап’ястки, немов чистотіл,
На свіжих могилах
ніяк не затягнуться шрами.
Скорбото моя нездоланна, мій жалю гіркий!..
ДІМА Б.
Світ мав би
розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, а земля — перевернутися від
того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається,
як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами та надіями. Ми,
єдині спадкоємці всього, що було.
Життя людське —
найсокровенніший дар Божий і кожне — дорожче над усі цінності земні та небесні,
і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми — люди.
Ніколи не пізно покаятися і стати на шлях істини та любові, бо голоси
мучеників із 33-го, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших
сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.
СЛАЙД №12 ТАНЯ С.
Тому ми сьогодні
згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку
передати знане прийдешнім, щоб світла пам’ять спокутувала несправедливе
замовчування минулого.
Нехай у ваших душах
залишиться маленький вогник свічечки як спомин про тих, кого сьогодні немає
серед нас, хто помер страшною смертю. Дай, Боже, щоб цього ніколи більше не
повторилось!
СЛАЙД №13 Учитель: У запізнілій жалобі схилимо
голови в каятті перед світлою
пам'яттю тих, хто
загинув. Вони згасли як зорі.
(Запалюється
свічка.)
Нехай кожен із нас
торкнеться пам'яттю цього священного вогню — частинки вічного. А світло оцих
свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради
торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.
(Хвилина мовчання)
Презентація
«Голодомор 1932-1933 років»
СЛАЙД №14
Учитель: Пройдуть
роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця
людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився
після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним
спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу
прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян
приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа,
що звідала горя до краю.
Нині доля
Батьківщини в руках ваших батьків, завтра – у ваших. І щоб ніколи не
повторилися трагедії народу, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови –
світлими, а серця – благородними. Щоб знали, якими кривавим був шлях до
свободи, й дорожили нею.
