Основу живопису романського стилю складає настінний розпис
Основу виконаний, як правило, в техніці фрески. Зміст і образне вирішення композиції підпорядковувались архітектурному стилеві споруди або інтер’єру. Фрески в романських храмах сповнені суворої строгості, іноді наївні, але завжди повчальні. Фігури людей представляли плоскими, пропорції тіла часто порушувались. Зрідка художники давали
волю своїй фантазії і населяли стіни храмів зображеннями фантастичних птахів і тварин, запозичених із фольклору. Парадні зали замків прикрашали розписи на історичні або побутові сюжети динамічного характеру.
Теорія мистецтв
Для романського стилю в живописі характерні строго симетричні композиції, чіткий контурний рисунок, площинність зображень, порушення пропорційності фігур, неприродність поз, яскраві кольори та виразність зображень.
Мистецтво Візантійської імперії, яка до XIII ст. залишалася надзвичайно розвиненою в усіх сферах державою, слугувало своєрідним «золотим мостом» між західною і східною культурами та мало значний вплив на розвиток багатьох країн середньовічної Європи, зокрема Південної і Східної, де утвердилось православ’я.
Живопис Візантії, тісно пов’язаний з архітектурою і обмежений суворими канонами християнської релігії, представлений фресками, мозаїками, іконами та книжковою мініатюрою.
Характерною ознакою візантійського живопису є іконографічний канон — площинність зображень, регламентовані релігійні сюжети і біблійна тематика.
СТИЛЬ ВІЗАНТІЙСЬКОГО ІКОНОПИСУ
Іконопис — вид живопису, релігійного за темами сюжетів, культового за призначенням; мистецтво написання ікон.
У візантійському іконописі були поширені декілька технологій створення ікон: енкаустика, мозаїка, темпера. Зображення святих та подій, описаних у Біблії або церковній історії, виконані на дошці, полотні або металі, мали відповідати чітким правилам, розробленим церквою.
Темперні ікони
Темпера — фарби, що готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів і (або) їх синтетичних аналогів. Сполучною речовиною для темперних фарб слугують емульсії — натуральні (розведений водою жовток курячого яйця, соки рослин) або штучні (полімери тощо).
До найкращих здобутків світового мистецтва належать візантійські ікони XI—XII ст., виконані темперою в константинопольських майстернях. На композиції цих ікон вплинули як літературні джерела, так і вже вироблені канони (золоте тло, площинність тощо).
Темперна ікона «Вишгородська Богоматір», більш відома за пізнішою назвою «Володимирська», і нині вражає кожного, хто її бачить. Очі Богородиці сповнені туги й передчуття майбутньої трагедії, що очікує Її Сина. Невідомий митець майстерно передав психологічну напругу, ніжність і душевне тепло, хоча подібні за силою та глибиною почуттів образи були рідкістю в тогочасному мистецтві Візантії.
Мета: виховання в учнів емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва та дійсності, розвиток мистецьких художніх інтересів, естетичних потреб; формування системи мистецької грамотності, яка відображає видову, жанрову, стильову специфіку і взаємодію мистецтв; розвиток умінь сприймання, інтерпретації та оцінювання творів мистецтва й художніх явищ; стимулювання здатності учнів до художньо-творчого самовираження в мистецькій діяльності, до здійснення мистецької комунікації; розвиток художніх мистецьких здібностей, креативного мислення, творчого потенціалу; формування потреби в естетизації середовища та готовності до участі в соціокультурному житті.
Перегляньте відеоролик «Дерев’яні скульптури України»
МОН розробило 10 методичних путівників «Як оцінювати в НУШ?»
Міністерство освіти і науки розробило 10 методичних путівників «Як оцінювати в Новій українській школі?».
Документи для кожної освітньої галузі створила робоча група МОН, до складу якої увійшли вчителі-практики, науковці, методисти, автори підручників, державних стандартів освіти.
Путівники містять переліки видів навчальної діяльності, які безпосередньо спрямовані на формування та оцінювання результатів навчання, та практичні інструменти відповідно до груп результатів.
Також путівники містять приклади завдань для формувального оцінювання, зразки підсумкових і комплексних робіт із детальними схемами та критеріями оцінювання.
Історія розвитку національних етнічних костюмів сягає глибини віків з мистецтва, ще за часів Давньої Греції, створення костюма, гриму, аксесуарів відносили теж до мистецтва. Наприклад, особливістю давньогрецького костюма стало: пропорційність, доцільність і симетричність тощо. Про існування костюмів давніх цивілізацій можна дізнатись із зображень на фресках, амфорах тощо.
У давньогрецькому суспільстві театр вважали справою державної ваги, усвідомлюючи величезну силу його впливу на розум і душу людини.
Розквіт античного театру припадає на V ст. до н. е. Саме в той час творили видатні поети-драматурги — Есхіл, Софокл та Евріпід. Персонажі їхніх трагедій, написаних на основі давньогрецьких міфів, — Едіп, Антигона, Прометей — стали вічними образами світового сценічного мистецтва. До наших днів дійшли також комедії Арістофана.
Перша будівля театру — театр Діоніса — з’явилася наприкінці VI ст. до н. е. в Афінах. Афінський театр міг умістити до 30 тисяч глядачів. У добу античності театри мала більшість великих міст.
Схема давньогрецького театру
МОДА АНТИЧНОСТІ
Визначальною рисою античної моди було те, що одяг не кроїли і не зшивали: тканину призбирували вертикальними складками, вигідно підкреслюючи природні лінії тіла, і скріплювали застібками. Найбільшого поширення набув хітон — подібний на сорочку одяг, скріплений на плечах і підв’язаний поясом. Короткі хітони носили простолюдини, воїни і молодь, а довгі — жінки, люди похилого віку й аристократи. Тканини виготовляли з овечої шерсті та льону і прикрашали вишивкою, каймою. Важливе значення мав колір: у біле вдягалася лише аристократія, а серед інших прошарків населення були популярними зелений, сірий та коричневий кольори. Поверх хітона аристократи носили фарос — плащ із дорогого єгипетського полотна красивого пурпурового кольору. Сандалії з переплетених ремінців на шкіряній підошві взували для виходу на вулицю, а вдома і багаті, і бідні ходили босі.
Гермес у петасі. Фрагмент вазопису. 480-470 рр. до н. е.
Коринфські піксиди з рум’янами та білилами. V ст. до н. е.
В епоху класики з’явився новий вид верхнього одягу — хламіс, який використовували для верхової їзди та під час подорожей. У негоду і для захисту від сонця до такого плаща надягали капелюх із повсті, шкіри або соломи — петас.
МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО
Важливе місце в житті еллінів займала музика. Вона звучала під час весіль, війн, похоронів, була невід’ємною частиною релігійних свят і театральних вистав. У ті часи існували спеціальні колегії (об’єднання) співаків, музикантів, танцюристів. Поширеними музичними інструментами були щипкові: ліра та її різновиди — формінга, кіфара; духові: авлос, флейта Пана; ударні: тимпан, кимвал. До наших днів давньогрецька музика дійшла лише у вигляді невеликих фрагментів нотних записів, виконаних грецькими і фінікійськими літерами. Це — музика до пісні з драми «Орест» Евріпіда і два гімни, присвячені Аполлону (138 і 128 рр. до н. е.).
Вазописець Брігос. «Гравець на авлосі». Фрагмент розпису кіліка. Бл. 490 р. до н. е.
Вазописець Пелей. «Муза Терпсихора грає на арфі». Фрагмент розпису амфори. Бл. 450-420 рр. до н. е.
Значну частку культурної спадщини античності складає скульптура. Статуї та рельєфи із зображенням богів, героїв і переможців Олімпійських ігор прикрашали храми, палаци, міські майдани. На жаль, чимало високохудожніх творів скульптури Стародавньої Греції були знищені. До нашого часу дійшли переважно мармурові копії, виготовлені римлянами з грецьких оригіналів, однак вони дають нам можливість судити про майстерність не лише давньоримських, але й давньогрецьких скульпторів.
Це куроси — статуї оголених атлетів чи богів та кори — жіночі фігури в одязі.
Вони вирізняються статикою, симетричністю, скованістю поз: руки витягнуті вздовж тіла, одна нога трохи попереду іншої, лише куточки вуст трохи підняті в усмішці.
Найвищого розквіту грецька скульптура, як і мистецтво загалом, досягла в епоху класики й добу еллінізму. На ці періоди припадає злет творчості видатних майстрів Фідія, Мірона, Поліклета (V ст. до н. е.) та Скопаса, Праксителя, Лісіппа (IV ст. до н. е.). Вони оспівували прекрасне тіло людини як ідеал фізичної та духовної досконалості.
Хрисоелефантинна скульптура — твори античного мистецтва, виконані з пластинок слонової кістки та золота.
Відомими хрисоелефантинними статуями були роботи Фідія: Афіна Парфенос для Парфенона і Зевс для храму в Олімпії.
Фідій. «Зевс Олімпійський». V ст. до н. е. Малюнок-реконструкція (14 метрів)
Афіна Варвакіон — зменшена римська копія Афіни Парфенов. Ill ст. до н. е. Мармур
Фігура богині стояла в головному залі Парфенона і була невимовно прекрасна. Скульптор працював над нею дев’ять років. У висоту статуя сягала близько 12 м.
Харес. «Колос Родоський». Ill ст. до н. е. Малюнок-реконструкція
Над статуєю майже дванадцять років трудився учень Лісіппа Харес.
Ідеалізм та натуралізм шедеврів античної скульптури
Статуя «Дискобол» — перша класична скульптура, що зображує людину в русі.
Мірон. «Дискобол». V ст. до н. е. Римська копія. Мармур
Афродіта Мілоська. II ст. до н. е. Мармур
Агесандр, Афінодор, Полідор. «Лаокоон та його сини». І ст. до н. е. Римська копія. Мармур
ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
У вазописі виділяють чотири основні стилі: геометричний, орієнталізуючий, чорнофігурний та червонофігурний.
Геометричний стиль виник в Афінах у IX ст. до н. е. і являв собою поєднання в розписі геометричних елементів. На вазах такий орнамент зазвичай розташовували смугами й наносили темно-коричневим лаком по жовтому тлу глини.
Для орієнталізуючого стилю, що набув значного поширення в VII ст. до н. е., характерні запозичені з Близького Сходу мотиви із зображеннями грифів, сфінксів і левів, причому будь-який вільний проміжок заповнювався малюнком. Основним центром виготовлення кераміки в цьому стилі був Коринф.
Чорнофігурний стиль — один з основних у декоруванні античних ваз. Чорні фігури та орнаменти чіткими силуетами вирізнялися на природному червоному тлі глини. Для передачі дрібних деталей чорну фарбу зішкрябували до кольору поверхні. Основними центрами цього стилю був спочатку Коринф, потім — Афіни, а особливої популярності він набув близько VI ст. до н. е. (хоча існують зразки, датовані II ст. до н. е.).
Червонофігурний стиль з’явився приблизно в 530 р. до н. е. в Афінах і проіснував до кінця III ст. до н. е. Художники почали зафарбовувати чорним кольором тло, залишаючи фігури в кольорі самого виробу й домальовуючи деталі.
Чорнофігурна амфора «Геракл і Геріон». Бл. 550—540 рр. до н. е.
Червонофігурний вазопис «Юнак із жертовною чашею». Бл. 480 р. до н. е.
Шляхами
історії українського мистецтва. Види декоративно-прикладного мистецтва України.
Поняття символ, стилізація, контраст. Поняття декоративний розпис. Традиційні
українські розписи: петриківський, самчиківський, косівський та яворівський.
Особливості видів ДПМ. Декоративний розпис. Особливості побудови композиції в
декоративному розписі. Традиційні українські розписи: петриківський,
самчиківський, косівський та яворівський.
Творча робота: розпис тарелі або коробки самчиківським розписом. (Фарбами).
Фундаторами античної культури були стародавні греки, які називали себе еллінами, а свою країну — Елладою. Спочатку ця назва стосувалася лише материкової Греції, та згодом вона поширилася і на прилеглі архіпелаги й окремі області Малої Азії.
Гомерівська епоха отримала таку назву тому, що літературним джерелом для її вивчення є поеми «Іліада» та «Одіссея», авторство яких приписують Гомеру (VIII ст. до н. е.).
Період архаїки відзначається розвитком полісного устрою і колонізацією Середземномор’я та Причорномор’я. Саме в цю добу формуються основи давньогрецької міфології та епосу, зароджується наука й філософія, театр і драматургія, відроджується писемність, з’являється музичний запис та лірична поезія, представлена творчістю Гесіода і Сафо, складаються сприятливі передумови для блискучого розквіту архітектури й образотворчого мистецтва.
Епоха класики — час високого злету культури, вагомих досягнень у науці, літературі, філософії, мистецтві. У цей період жили й творили видатні філософи Сократ, Платон та Арістотель, «батько історії» Геродот, засновник європейської медицини Гіппократ, талановиті скульптори Фідій, Мірон, Поліклет. Театральне мистецтво було представлене блискучим комедіографом Арістофаном та «безсмертною тріадою» трагіків — Есхілом, Софоклом, Евріпідом.
Архітектурним ансамблем класичної епохи є афінський Акрополь,
Україна
– частина Європи. Вплив європейського мистецтва на розвиток українського мистецтва.
Збереження пам’яток архітектури як художнього надбання людства. Українське
декоративно-ужиткове народне мистецтво рідного краю, традиції, видатні митці
рідного краю. ЮНЕСКО - Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і
культур. Поняття панно.
Творча робота:
створення колективного панно «Мій рідний мистецький край» Техніка виконання
змішана.
Мистецтво — це естетичне пізнання світу в процесі художньої творчості як особливого виду людської діяльності, що відображує дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних ідеалів прекрасного.
Художня епоха
Художні напрями
Стиль у мистецтві — це мова мистецтва: сукупність художніх принципів, прийомів і засобів, характерних для мистецтвапевних країн певного історичного періоду, напряму або індивідуальної манери художника.
За способом утілення художнього образу розрізняють
Що ми вивчали на попередньому уроці? (Реалізм в образотворчому мистецтві).
Які основні принципи реалізму в живописі ви запам'ятали? (Правдиве відображення дійсності, звернення до повсякденних тем, типовість образів).
Як ви думаєте, чи можуть ці принципи знайти своє відображення у музиці? Яким чином?
"Музика, як і живопис, може відображати реальне життя, його події, характери людей, їхні емоції. Сьогодні ми дослідимо, як саме це відбувається у реалістичному стилі музичного мистецтва".
Що таке реалізм у музиці?
Пояснення поняття: Реалізм у музиці – це художній напрям, який прагне до правдивого, об'єктивного і всебічного відображення дійсності, життя людини та суспільства засобами музичної виразності.
Виникнення у середині ХІХ століття, паралельно з реалізмом в інших видах мистецтва.
Основна ідея – показати життя "як воно є", без прикрас та ідеалізації.
Що таке, на твою думку, мода? Розкажи, чи стежиш ти за модою і чи прагнеш модно одягатися.
Мода — нетривале панування певного смаку в певній сфері життя чи культури.
У вужчому сенсі модою називають зміну форм і зразків одягу, що відбувається протягом доволі коротких проміжків часу.
Словосполучення «одягатися за модою» почали вживати у XVII ст., коли французька придворна мода стала взірцем для всіх європейських країн. До слова, Париж і зараз називають столицею світової моди. Також відомими центрами моди є Мілан, Лондон, Нью-Йорк.
Мода миттєво відгукується на зміни в суспільному житті. Нові модні тенденції, які демонструють на подіумах, стають відомими широкому загалу завдяки інтернету, телебаченню та впливовим журналам мод, зокрема «Vogue», що виходить у двадцяти країнах світу. Інколи те, що спочатку викликає в більшості людей спротив, невдовзі стає модним і бажаним. Найчастіше зміна моди відбувається зі зміною сезону.
Вирушаймо в столицю Японії Токіо, аби дізнатися, як створюють аніме.
Сьогодні аніме — це багатомільярдна індустрія з відеоіграми, іграшками, кафе-колабораціями. В Японії налічують близько 200 аніме-студій.
Як створюють аніме? Продюсери обирають студію, де разом із режисерами, сценаристами обговорюють зміст фільму та особливості творчого процесу.
Над фільмом працює велика кількість художників-мультиплікаторів, які створюють зображення ключових фаз руху анімаційного героя на експозиційному аркуші. Спочатку фільм малюють у 2D-форматі: одна секунда анімації — від двох до 24-х зображень. У середньому для фільму потрібно створити близько 3000 зображень. Кожен епізод починається з розкадрування схематичного малюнка з послідовністю кадрів, у яких передається сюжет. Частина художників займається персонажами, інша — створює тло (часто — з використанням фотографії).
Toei Animation — аніме-студія, заснована 1956 року. Тут створюють багато аніме для телебачення, кінотеатрів і реклами. У музеї студії є гігантський сенсорний дисплей, на якому можна переглянути мініатюри кожного створеного аніме.
Toei Animation — аніме-студія
У музеї аніме-студії
Художник-мультиплікатор за роботою
Які ж вони — герої аніме? Що їм притаманно? Найхарактерніше — це очі: великі й виразні; позитивні, веселі, блискучі або похмурі й відчужені. Волосся героїв аніме спадає пасмами, має цікаву форму та колір.
Поради від майстра: щоб намалювати героя аніме, дотримуйся певної послідовності.
1. Зобрази контур голови — овал. Проведи посередині допоміжні вертикальну та горизонтальну лінії, щоб вони перетиналися.
2. Намалюй очі під горизонтальною лінією: вони мають бути великі — 1/4—1/5 висоти обличчя. Зобрази спочатку повіки, потім — півкола, а всередині — чорні зіниці. Зафарбуй навколо зіниць райдужну оболонку, залишивши трохи білого простору — це відблиски. Намалюй брови виразними дугами.
3. Зобрази на вертикальній лінії ніс та рот (приблизно посередині між носом та підборіддям).
4. Домалюй вуха. Верхні краї вух мають бути на одному рівні з горизонтальною межею посередині обличчя, а нижні краї — на рівні нижнього краю носа.
5. Намалюй волосся, самостійно обравши його довжину та форму зачіски.
.png)
.png)
