8 клас. Мистецтво. Музичне і театральне мистецтво бароко

 Барокова музика

Музичне мистецтво бароко

У добу бароко поряд з іншими видами мистецтва бурхливо розвивалася музика. У музичному мисленні відбувся знаменний перелом: поліфонічне багатоголосся змінилося гомофонно-гармонічним складом, що зумовило розквіт мистецтва імпровізації, вершинами якого зазвичай вважають творчість Й. С. Баха і Ґ. Ф. Генделя.

Зміни торкнулися й уявлень про церковну музику, за допомогою якої композитори прагнули розкрити складність душевних переживань людини. З’явилися твори, написані на релігійні тексти, але не призначені для обов’язкового виконання в церкві: кантата й ораторія.

Зросло значення світської музики: вона звучала при дворі, в салонах аристократів, у громадських театрах.

В інструментальній музиці теж зародилися нові жанри, наприклад, інструментальний концерт.

Скрипка, клавесин, орган поступово перетворилися на сольні інструменти.

Музика, написана для них, давала можливість проявити талант не тільки композитору, а й виконавцю.

Композитори XVII–XVIII ст. зазвичай не лише писали музику, а й віртуозно грали на інструментах та займалися педагогічною діяльністю.

Музичні інструменти бароко

Основним музичним інструментом доби бароко в духовній та камерній світській музиці став орган. 

Значного поширення також набули клавесин, лютня, барокова гітара, колісна ліра, віола, барокова скрипка, віолончель, контрабас, а також дерев’яні духові

інструменти: флейта, кларнет, гобой, фагот.

Теорія мистецтв

Творчість композиторів бароко

Серед світських музичних жанрів раннього бароко провідне місце займає опера.

Італійський композитор

Клаудіо Монтеверді, видатний майстер мадригалів та мотетів, в опері став засновником речитативного стилю.

Найвідоміша його опера «Орфей» (1607 р.) продемонструвала безліч прийомів і технік, які згодом почали асоціюватися з новою композиторською школою. У цій опері, наприклад, вперше з’явилася увертюра, а оркестрова музика не просто супроводжувала спів, а й сама розповідала про події, які відбувалися на сцені, та переживання персонажів.

Клаудіо Монтеверді — L'Orfeo (Toccata) Початок(увертюра) до однієї з перших опер в історії.

На що звернути увагу: Урочисті фанфари труб. Саме так починалося свято опери для аристократів того часу.

Зріле бароко відрізняється від раннього поширенням нового стилю і музичних форм, особливо в опері. Француза Жана-Батіста Люллі вважають творцем ліричної трагедії. Його музична мова характеризується ясністю гармонії, енергійним ритмом, чіткістю членування форми, чистотою фактури.

Засновником римської скрипкової школи був Арканджело Кореллі — один із творців жанру кончерто гроссо (великого концерту).

У такому концерті зазвичай брав участь ансамбль інструментів або оркестр, звучання якого чергувалося із сольними партіями.

В Англії найяскравішою фігурою зрілого бароко вважається Генрі

Перселл, автор близько 800 творів різних жанрів, зокрема першої опери англійською мовою — «Дідона і Еней».

Генрі Перселл — Арія Дідони («When I am laid in earth») з опери «Дідона і Еней» Один із найсумніших і найкрасивіших творів епохи.

На що звернути увагу: Як музика передає глибоке людське страждання (трагізм бароко). Голос співачки ніби «спадає» донизу, передаючи важкість печалі.

На своєму завершальному етапі музика бароко досягла високого

розквіту.

Цей період представлено творчістю багатьох славетних композиторів.

Особливий внесок у розвиток інструментального концерту і барокових сонат зробив Антоніо Вівальді. Він був відомим і як чудовий скрипаль-віртуоз. Продовжуючи традиції Кореллі, композитор працював у жанрі «великого концерту».

Цикл «Пори року» (1725 р.) 

— один із ранніх зразків програмної оркестрової музики. Чотири концерти цього циклу — «Весна», «Літо», «Осінь» і «Зима» — барвисто змальовують картини природи. Вівальді вдалося передати в музиці спів птахів («Весна», перша частина), грозу («Літо», третя частина), дощ («Зима», друга частина). Віртуозність і технічна складність не відволікали слухача, а сприяли створенню вражаючих образів, які надовго залишалися в пам’яті.

Концертна творчість А. Вівальді стала яскравим утіленням інстру-

ментальної музики доби бароко.

Антоніо Вівальді — Цикл «Пори року» (Концерт «Зима»)

Це «екшн» XVIII століття.

На що звернути увагу: Послухайте першу частину — ви майже фізично відчуєте дрижання від холоду та тупотіння ногами на морозі (різкі звуки скрипок). А в другій частині — затишок біля каміна, поки за вікном іде дощ.

Фрідріх Гендель — відомий композитор  німецького походження доби пізнього бароко.

Його стиль вважається перехідним від барокового до класичного. Композитор розвинув жанр ораторії — в його творчості вона набула драматургічної цільності; започаткував інструментальні концерти просто неба, які іноді називають предтечею «популярної музики». За своє життя Гендель написав близько 45 опер, більше 30 ораторій, безліч церковних хоралів, органних концертів, а також ряд творів розважального характеру.

Ґеорґ Фрідріх Гендель — «Музика на воді» (Alla Hornpipe)

Цей твір був написаний спеціально для прогулянки короля Георга I по Темзі.

На що звернути увагу: Енергійний, «королівський»характер музики. Вона мала бути гучною та чіткою, щоб її було чути навіть на відкритому повітрі з іншого човна.

Йоганн Себастьян Бах, німецький композитор, органіст і скрипаль, узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму, а в майстерності поліфонії не мав собі рівних серед сучасників. Протягом життя Бах був найбільше відомий як першокласний органіст, викладач та композитор органної музики.

Творча спадщина Й.С. Баха надзвичайно велика й охоплює понад тисячу вокально- драматичних та інструментальних композицій. Вокально-драматична творчість Баха складається з близько трьохсот творів — кантат, хоралів, мотетів. Значною є органна і клавірна спадщина: прелюдії, токати, фуги, хоральні обробки. Оркестрова музика — ще одна грань творчості композитора. Він написав шість Бран-

денбурзьких концертів, клавірні, скрипкові концерти, твори для скрипки, віолончелі тощо.

Це найбільш пізнаваний твір для органа у світі.

• На що звернути увагу: Потужність та велич звуку. Уявіть себе у величезному соборі, де звук заповнює кожен міліметр простору. Це ідеальний приклад барокового масштабу.

Театральне мистецтво бароко

В театрі бароко процвітали оперні вистави, що являли собою тісну інтеграцію різних видів мистецтва. У XVIII ст. сформувалися такі жанри, як опера-серіа (серйозна опера) та опера-буффа (комічна опера).

Справжнім шедевром того часу стала комедійна п’єса Мольєра «Тартюф», написана у 1664 році і поставлена майже всіма театрами світу.

У багатьох країнах було побудовано оперні театри. Першу будівлю такого театру спорудили у Венеції в 1637 році. Але іноді вистави влаштовували просто на територіях розкішних барокових парків та садів.

Наприклад, сади Версалю у Франції були місцем не тільки для розваг придворних, але й для театральних постановок.

Театр бароко орієнтувався на масового глядача: мова стала простішою, зрозумілішою, а теми — близькими для широкого загалу. Використовуючи символіку, пишні костюми та ефектні декорації, актори й постановники спектаклю прагнули викликати емоції в тих, хто переглядає дію на сцені. У театрі бароко грали не тільки чоловіки, а й жінки, костюми яких були особливо яскравими, оздобленими пір’ям та блискітками.

Узальнення вивченного

плейлист

https://open.spotify.com/