Фундаторами античної культури були стародавні греки, які називали себе еллінами, а свою країну — Елладою. Спочатку ця назва стосувалася лише материкової Греції, та згодом вона поширилася і на прилеглі архіпелаги й окремі області Малої Азії.
Гомерівська епоха отримала таку назву тому, що літературним джерелом для її вивчення є поеми «Іліада» та «Одіссея», авторство яких приписують Гомеру (VIII ст. до н. е.).
Період архаїки відзначається розвитком полісного устрою і колонізацією Середземномор’я та Причорномор’я. Саме в цю добу формуються основи давньогрецької міфології та епосу, зароджується наука й філософія, театр і драматургія, відроджується писемність, з’являється музичний запис та лірична поезія, представлена творчістю Гесіода і Сафо, складаються сприятливі передумови для блискучого розквіту архітектури й образотворчого мистецтва.
Епоха класики — час високого злету культури, вагомих досягнень у науці, літературі, філософії, мистецтві. У цей період жили й творили видатні філософи Сократ, Платон та Арістотель, «батько історії» Геродот, засновник європейської медицини Гіппократ, талановиті скульптори Фідій, Мірон, Поліклет. Театральне мистецтво було представлене блискучим комедіографом Арістофаном та «безсмертною тріадою» трагіків — Есхілом, Софоклом, Евріпідом.
Архітектурним ансамблем класичної епохи є афінський Акрополь,
