Чи відомо тобі, що лялькові театри різних країн мають власних улюблених театральних персонажів? Наприклад, в Італії улюбленим персонажем дітей є Пульчинелла (півник); французькі діти в захопленні від дерев’яного Полішинеля; у Великій Британії популярний непереможний Панч, який бореться з придворними, поліціянтами, офіцерами й катами і завжди перемагає. Улюбленець німецького народу — бешкетник Каспер. У Бельгії улюблений персонаж — лялька Вольтьє, у Голландії — Пікельґерінґ, у Чехії — Кашпарек, у Польщі — Копельняк.
За способом керування ляльками їх поділяють на три групи.
У театрі горішніх ляльок (рукавичних) актори керують ляльками знизу і приховані від глядачів ширмою. У театрі нижніх ляльок (маріонеток) актори керують ляльками згори за допомогою ниток, тростин чи дротів; такі актори приховані завісою. В театрі серединних ляльок персонаж або його окремі частини є елементами костюма актора/акторки (театри тіней, ростові ляльки).
У середині XIX ст. романтизм поступився місцем реалізму, який часто розглядають як його протилежність, як мистецтво «втрачених ілюзій». Романтики намагалися створити нову, прекрасну реальність, а реалісти — правдиву. Вони відображували життя у справжніх образах, а не у вигаданих, що виникли в уяві митця.
Розвивався реалізм у різних країнах не одночасно і набував різноманітних форм. Нерідко митці починали свій творчий шлях як романтики, а згодом переходили на позиції реалізму. У цей період у мистецтві спостерігають одночасне існування класицистичних, романтичних і реалістичних тенденцій. Усі ці стилі тяжіли до вищих орієнтирів краси, але обирали різні шляхи її досягнення. Своєрідне взаємне переплетення стилів завжди відбувалося в мистецтві й особливо в кожну перехідну добу.
Реалістичний напрям, як і попередні стилі, виявився в різних мистецьких галузях — літературі (романи й повісті Ч. Діккенса, О. Бальзака, М. Гоголя, Л. Толстого), живописі (картини Г. Курбе, І. Рєпіна), музиці (опери Дж. Верді, М. Мусоргського), театрі (М. Щепкін, М. Заньковецька). Реалізм був представлений багатьма національними і авторськими варіантами стилю. Проте всім їм була властива достовірність у відтворенні дійсності. Показовою є поява творів, що містять не лише правдивість, а й сатиру.