Старовинні
міста Хмельниччини
На Хмельниччині збережено пам’ятки
світового значення. Серед них – унікальні архітектурні комплекси
Кам’янець-Подільського історико-архітектурного заповідника.
Високохудожнім пам’ятником є збудована в 1476 році двоповерхова Сутковецька
Покровська церква-фортеця. З 1146 року починається історія Меджибізької
фортеці, в ХVІ-ХVІІІ ст. – історія Старокостянтинівського, Сатанівського,
Ізяславського, Іванецького, Чорнокозинецького замків. Всього на теренах
Хмельниччини збереглося 34 замки, 9 з яких датовані періодом ХІІ-ХІV ст. Під
охороною держави перебуває 2 916 пам’яток: археології – 227, історії – 2 442,
мистецтва – 474.
Хмельницький – центр
Хмельницької області. Місто було збудоване як сторожовий сигнальний пункт, призначений
оповіщати про появу ворога, вперше згадується в документах у 1431 році. Тоді
воно мало назву Плоскирів, бо виникло там, де річка Плоска зливається з
Південним Бугом і було обнесене глибоким ровом. І лише в ХVІІ ст. з’являється
друга назва – Проскурів. Нелегка йому випала доля: двічі його спалювали дотла,
стирали з лиця землі татарські і турецькі орди, душила польська шляхта.
У 1653 році Проскурів став приватним містом князів Замойських. У 1795 році була
утворена Подільська губернія у складі Російської імперії. Проскурів став
повітовим центром з власним гербом: на блакитному тлі – три навхрест складені
стріли.
У 1807 році в Проскурові було 2 020 мешканців, а в 1879 році, коли в ньому
мешкало вже 4 247 чоловік, Проскурів було віднесено до розряду міст. У 1822
році в місті сталася велика пожежа. Вона знищила майже всі матеріальні цінності
та будівлі Проскурова. У 1870 році завершено будівництво залізниці
Жмеринка-Проскурів-Волочиськ, що значно пожвавило економічне життя міста. До
кінця ХІХ ст. кількість промислових підприємств збільшилася вдесятеро.
У 1954 році місто Проскурів на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією
перейменували на Хмельницький і було створено Хмельницьку область замість
існуючої тоді Кам’янець-Подільської. Ця назва міста пов’язана з ім’ям героя
визвольної боротьби українського народу за свою незалежність Богдана
Хмельницького.
Нині загальна площа міста становить 5329 га , а населення – 237 тисяч чоловік.
Хмельницький – центр області, що особливо приваблива для туризму та
оздоровлення. Адже на території Хмельниччини знаходяться унікальні старовинні
центри давньої культури України, фортеці та архітектурні пам’ятки яких можуть
здивувати відвідувачів та зачарувати тихою подільською красою і величною
атмосферою давнини.
Білогір’я – до 1946 року – Ляхівці. Стара назва
– етнічного походження (ляхами в цих краях називали поляків), а сучасна – від
того, що навколо лежать оголені поклади крейди (білі гори).
Віньківці –
краєзнавець І.В.Гарнага виводить цю назву з імені Вінько, яке могло
постати від канонізованого імені Веніамін, і висловлює припущення, що поселення
заснував або володів ним якийсь Вінько. Суфікс –івці дає
підставу гадати, що засновником був не сам Вінько, а його нащадки, яких звали віньківцями.
Волочиськ – вперше як
село Волочище згадується 1463 року. Назва походить від слова волочити,
тобто, „тягти волоком”. Тут лежав торговельний шлях. Щоб перебратися через
річку та її заболочені береги, купцям, наприклад, доводилося волочити свої
вантажі.
Городок –
перша письмова згадка належить до 1392 року, коли литовський князь Ф.Коріатович
передав його шляхтичеві Бедриху. Звідси й назва Бедрихів-Городок. З кінця ХV
ст. належало магнатам Новодворським і називалося Новодвором. Після зруйнування
його татарами 1550 р. відбудоване поселення називали Городком.
Деражня –
вперше згадується в історичних джерелах на початку ХVІ ст. Є в тих джерелах
відомості, що село заснували вихідці з Кальної Держані. Слово деражня – давньоруського походження й означає
„місце первинного обробітку деревини”.
Дунаївці – в
давніх актах воно називалося Дунайгородом, а з початку ХVІІІ ст. – Дунаївцями.
В основі назви дунай лежить
корінь дана, дуна, дон, що означає „вода”, „річка”. В
українських народних думах та історичних піснях слово дунай часто трапляється в значеннях „вода”,
„водозбір”, „розлив води”. Існує припущення про походження назви від прізвища
Дунай, яке могли мати учасники дунайських походів.
Ізяслав – назва
відбиває давнє ім’я людини Ізяслав. Одні вважають, що місто заснував 987 року
князь Володимир Святославович і віддав синові Ізяславу. В.А.Никонов
гадає, що це був Ізяслав Ярославович, а М.К.Каргер, який проводив археологічні
розкопки в цих місцях, припускає, що місто заснував онук Ізяслава
Ярославовича князь Ізяслав Мстиславович у другій половині ХІІ ст.
Кам’янець-Подільський – вперше
згадується у вірменських літописах 1062 року. Першу частину назви міста
пов’язують з характером грунту в цій місцевості. Дехто міркує, що назва вказує
на зв’язок міста з островом, де є скелясті кам’янисті береги річки
Смотрич. Друга частина назви походить від слова діл,
низ і вказує на
місцевість, що є нижчою в порівнянні з Прикарпатськими підвищеннями.
Красилів – вперше
згадується 1444 року. Найдавніша назва – Красне. За переказами, вона відбила
красиву мальовничу місцевість, де осіли перші поселенці. Присвійний суфікс ів
вказує на походження назви від прізвища Красило.
Летичів –
вперше згадується в літописі ХІІІ ст. За переказами, початкова назва – Ліщин.
Воно розкинулося на лівому березі річки Вовк, де росла ліщина. Після того, як
поселення татари зруйнували, мешканці переселилися на правий берег, назвавши
нове поселення Летичевом.
Меджибіж –
вперше згадується 1146 року. Лежить на кам’янистому підвищенні, де Бужок впадає
в Південний Буг. Залежно від такого місця й появилася назва Меджибіж.
Нова
Ушиця – до
1829 року Літнівці, які вперше згадуються в королівській грамоті за 1439 рік.
Полонне –
відоме з ХІІ ст. За однією гіпотезою, назва походить від слова полон і нагадує звичай заселяти країну
полоненими. В.А.Никонов убачає наявність тієї самої основи, що в слові полонина зі значенням „луг”. Найвірогідніше
пов’язувати назву зі словом полонь –
„чисте безлісне місце, луг, сіножать”.
Славута –
виникло біля 1634 року. Спочатку називалося Славутина, згодом – Славута. За
В.І.Далем, славутина, славутин – це „гарна мальовнича місцевість”.
Справді, місто Славута, що лежить біля повноводної річки Гориня серед зеленого
бору, – одне з найкрасивіших на Хмельниччині.
Стара Синява –
виникло на початку ХVІ ст., коли воєвода Микола Синявський одержав ці землі від
короля й на місці поселення, назва якого не збереглася, утворив свою резиденцію
Синява. Після татарської навали мешканці переселилися на нове місце, заснувавши
поселення під такою ж назвою. Частина втікачів повернулася на старе місце,
відбудувала там село й назвала його Нова Синява.
Старокостянтинів – заснував 1561 року на місці села
Колишенець воєвода, волинський князь Костянтин Острозький. Названо за іменем
Костянтинів. Назву Старокостянтинів дано на відміну від заснованого тим же
князем Нового Костянтинова.
Теофіполь –
первісна назва Білий камінь виникла в зв’язку з крейдяним стрімчаком над
річкою. Під іменем Камінь вперше згадується 1420 року. Пізніше згадується як
Човганський Камінь, а далі – Човган. Виявляється, що ця назва походить з
тюркських мов і є співзвучною з іменем Чингиз-хан. 1740 року власниця містечка
княгиня Теофілія Яблонська дала йому назву Теофіполь („Місто
Теофілії”).
Чемерівці –
вперше згадується 1565 року. За однією версією, в основі назви лежить прізвище
типу Емер, Чемерка; друга пов’язує назву з рослиною чемериця; третя – зі словом чемерка („різновид верхнього одягу”); нарешті, дехто
виводить назву від найменування кіммерійці (найдавніший народ, відомий на нашій
території).
Шепетівка – мальовничий куточок розташований у
північній частині нинішньої Хмельниччини на відрогах Волино-Подільської
височини.
Існує кілька переказів та легенд щодо походження назви
міста Шепетівки. Можливо від першого поселення Шепота, а може від шепотіння
довколишніх борів, а може від шипіння води в мінеральних джерелах, які
знаходились на території міста.
В ХІV-ХV ст. територія
теперішнього Шепетівського району переходить під владу литовських князів. Існує
версія, що назва міста походить від литовського слова «шепот», яке
перекладалося як «болото», що більш характерно для даної місцевості. Є і ще
одна версія. Польський історик Тадеуш Стецький у своїй праці «Волинь у
відношенні статистичному, історичному та археологічному» висловлює припущення,
що це містечко колись було власністю родини Шепетівських, але своє припущення
не підтверджує конкретними даними.
Ярмолинці –
перша згадка про містечко в історичних джерелах датується 1400 роком. У 1445
році тут була побудована з дерева фортеця, біля якої виникло поселення. В
середині ХV століття воно було переведене в категорію містечок. Ярмолинці –
типова для Хмельниччини назва поселення. Переважна більшість цих топонімів
походить від імені засновників (чи перших жителів поселень. Ярмолай –
староукраїнською мовою Єрмолай) – календарне ім’я, запозичене із старогрецької
мови, означає „вісник народу”.
Департамент освіти, науки, молоді та спорту Хмельницької обласної адміністрації Шепетівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3
Підготувала
Окунєвич Тетяна Петрівна,
класний керівник 7 класу,
спеціаліст вищої категорії
Тематична класна година:
“Мій любий край, моя Хмельниччина”
Хмельницька область
Старовинні міста Хмельниччини
Хмельницький вперше згадується в документах у 1431 році. Тоді воно мало назву Плоскирів і лише в ХVІІ ст. з’являється друга назва – Проскурів.
Білогір’я – до 1946 року – Ляхівці.
Віньківці – краєзнавець І.В.Гарнага виводить цю назву з імені Вінько,
Волочиськ – вперше як село Волочище згадується 1463 року
Городок – перша письмова згадка належить до 1392 року
Деражня – вперше згадується в історичних джерелах на початку ХVІ ст.
Дунаївці – в давніх актах воно називалося Дунайгородом, а з початку ХVІІІ ст. – Дунаївцями.
Ізяслав – назва відбиває давнє ім’я людини Ізяслав. Одні вважають, що місто заснував 987 року князь Володимир Святославович і віддав синові Ізяславу.
Кам’янець-Подільський – вперше згадується у вірменських літописах 1062 року.
Красилів – вперше згадується 1444 року.
Летичів – вперше згадується в літописі ХІІІ ст. За переказами, початкова назва – Ліщин.
Старовинні міста Хмельниччини
Меджибіж – вперше згадується 1146 року.
Нова Ушиця – до 1829 року Літнівці, які вперше згадуються в королівській грамоті за 1439 рік.
Полонне – відоме з ХІІ ст.
Славута – виникло біля 1634 року. Спочатку називалося Славутина, згодом – Славута.
Стара Синява – виникло на початку ХVІ ст.
Старокостянтинів – заснував 1561 року на місці села Колишенець воєвода, волинський князь Костянтин Острозький.
Теофіполь – первісна назва Білий камінь виникла в зв’язку з крейдяним стрімчаком над річкою. Під іменем Камінь вперше згадується 1420 року.
Чемерівці – вперше згадується 1565 року.
Шепетівка – назва, гадають походить від прізвища першого поселенця. Народний переказ пов’язує топонім із джерелами мінеральної води, яка з шепотом, шумом витікала з тріщин у граніті.
Ярмолинці – перша згадка про містечко в історичних джерелах датується 1400 роком. У 1445 році тут була побудована з дерева фортеця, біля якої виникло поселення.
Костел Святої Анни. Полонне
Палацовий ансамбль князя Сангушка у древньому Ізяславі
Замок Острозьких у Старокостянтинові
Антонінський палац
Красилівський р-он
Державний історико-культурний заповідник “Межибіж”
Летичевский р-он
Домініканський костел Успіння з кляштором в Летичеві
Покровська церква-фортеця у Сутківцях
Ярмолинецький р-он
Національний історико- архітектурний заповідник “Кам’янець”
Свято-Георгієвский кафедральний собор
м. Кам’янець-Подольский
